Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження
23.09.2011
Первинною умовою відкриття виконавчого провадження згідно зі статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження» є заява стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 17 Закону, на підставі яких видаються відповідні виконавчі документи, за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді, у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом, та в інших передбачених законом випадках.
Чинне законодавство передбачає, що будь-які виконавчі документи, які надходять на примусове виконання до органів державної виконавчої служби, мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». А тому державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання оригінал виконавчого документа і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим згаданим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Таке рішення державним виконавцем приймається у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа.
Одночасно з цим слід звернути увагу на те, якщо рішення підлягає негайному виконанню, державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання документів, зазначених у статті 18 цього Закону.
При цьому, наведений у ст. 17 Закону перелік виконавчих документів, що виконуються державною виконавчою службою, не є вичерпним. У передбачених законом випадках примусовому виконанню підлягають рішення й інших органів державної влади, якщо це покладено на державну виконавчу службу.
Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження в тому разі, коли минув установлений строк для пред’явлення виконавчого документа до виконання, або його не подано, або подано виконавчий документ, не зазначений у ст. 17 Закону, або наявні інші передбачені законодавством обставини, які виключають можливість здійснення виконавчого провадження (ст. 26 Закону). Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець у зазначені вище строки виносить постанову і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові.
Безпосередньо у вказаній постанові державний виконавець також обов’язково має зазначити не лише пункт, частину статті, вимоги якої не дотримані, але й детально описати суть невідповідності виконавчого документа. Звертаю увагу і на те, що державний виконавець в обов’язковому порядку роз’яснює стягувачу право на звернення до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, про приведення виконавчого документа у відповідність із вимогами статті 18 цього Закону.
Реальна практика процесу примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) свідчить про непоодинокі випадки ненадання відповідними реєструючими право власності органами (ДАІ, БТІ, держтехнагляд, держкомзем, адресне бюро тощо) інформації про наявність зареєстрованого за боржниками майна саме через відсутність певних ідентифікуючих ознак фізичної/юридичної особи. Наприклад, є випадки інформування відповідним органом бюро технічної інвентаризації існуючих в певній місцевості осіб, у яких повністю співпадає ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), при чому за кожною такою особою зареєстроване певне нерухоме майно. Державному виконавцеві за таких обставин неможливо визначити, яке майно належить боржникові за певним виконавчим провадженням, а яке майно належить іншій особі, яка не є боржником, і арешт такого майна призведе до порушення прав інших осіб. Саме за наявності у виконавчому документі такої ідентифікуючої ознаки фізичної/юридичної особи-боржника (стягувача) як ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) можливе прийняття правильного, законного та своєчасного рішення, наприклад проведення арешту майна, його опису, оцінки й реалізації, встановлення точного місця реєстрації (прописки) боржника/стягувача, перерахування поштою стягнутих коштів, тощо.
Безумовно що кожен громадянин, що має об'єкти оподатковування або сплачує обов'язкові платежі, зобов'язаний зареєструватися в Державному реєстрі фізичних осіб і одержати ідентифікаційний номер. Однак ця норма не застосовується до осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи. Тобто законодавцем також передбачено можливість відсутності у осіб ідентифікаційного номера «в природі», а тому має тлумачитися як наявність «в природі», оскільки воно є одним з головних факторів, що ідентифікують особу (сторону виконавчого провадження зокрема). Також, відсутність ідентифікаційного коду суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб) допускається, якщо законодавством країни, на території якої зареєстровано юридичну особу, не передбачено присвоєння ідентифікаційного коду суб'єкту господарської діяльності. Так само, для фізичних осіб індивідуальний ідентифікаційний код не зазначається у виконавчому документі, якщо особа є іноземцем та законодавством країни, на території якої проживає фізична особа, встановлено інші форми обліку або якщо особа відмовляється його мати через свої власні (релігійні) переконання.
Окрім цього, відповідно до розділу 2 Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків, затвердженого наказом ДПА України 17.12.2010 №954, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за №1388/18683, в паспортах фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від реєстраційного номеру облікової картки платника податків, органами Державної податкової служби робиться спеціальна відмітка.
Якщо ж обтяжувачем (найчастіше органами ДВС), при заповненні заяви про реєстрацію обтяження рухомого майна, у відомостях, що стосуються ідентифікаційних даних боржника, ставиться позначка, що реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) відсутній за релігійними переконаннями, то у спеціально відведеному для цього полі, мають бути обов’язково зазначені серія та номер паспорта громадянина України, в якому, відповідно, і проставлена вищезгадана спеціальна відмітка.
Отже, одним з обов’язкових реквізитів виконавчого документа є ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків), а в разі його відсутності – повна дата народження сторін виконавчого провадження (для фізичних осіб) або серія та номер паспорта громадянина України.
І на завершення нагадую, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Дмитро Фещенко,
в.о. начальника управління
державної виконавчої служби
Головного управління юстиції
у Житомирській області |
